Методичні рекомендації

щодо забезпечення прав дітей у навчальному закладі

Пєтушкова Л.А., завідувач центру практичної психології КОІПОПК

Проблема соціально-правового захисту дітей є актуальною для України. Не зважаючи на досить велику кількість документів, що забезпечують юридичну підтримку дитинства в Україні, діти продовжують залишатися однією з найменш захищених категорій населення.

Дитина має додаткові, особливі права, відмінні від дорослих. Це зумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. Права дитини – це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Права дитини не слід ототожнювати з її потребами. Не існує права на виховання в щасливій родині або права на любов, хоча це надзвичайно важливі потреби для кожної людини, а для дитини – особливо.

Відомий стереотип, що хороша дитина – слухняна дитина. А слухняна – означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір, як правило емоційний, а результатом є формування соціально дезадаптованої поведінки. Інші діти, які не вміють чинити опір, учаться маніпулювати, або є просто пригніченими. В усіх випадках ми маємо негативні наслідки – в жодному з варіантів дитина не вчиться конструктивно захищати себе, формувати власну точку зору і відстоювати її.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році та ратифікована Україною в 1991 році. Держави-сторони взяли на себе обов’язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Документ визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Метою Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ. Права дитини умовно можна об’єднати у три групи: забезпечення, захист і участь.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати послуги (мова йде про ім’я, громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами, біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної, сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються життя дитини. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії, мови.

Конвенція про права дитини затверджує, що всі діти рівні. Цей керівний принцип пронизує кожне право. Недопущення дискримінації означає, що всі діти можуть рівною мірою здійснювати свої права – право на виживання, розвиток, участь і захист – без винятку й на рівній основі. Нерівне відношення може проявлятися в різноманітних формах. Дитину можуть дискримінувати, тому що вона інвалід, сирота, живе на вулиці, інфікована ВІЛ чи хвора на СНІД або має інші проблеми зі здоров'ям, не була зареєстрована при народженні, живе в сільській місцевості, мала справу із системою правосуддя для неповнолітніх. Дискримінація може ґрунтуватися також на расі, статі, мові, етнічному походженні, чи релігії, як указує Конвенція, яких-небудь інших обставинах.

В Україні основним законом, спрямованим на забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток є Закон України «Про охорону дитинства». Крім того, права дитини виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального кодексів України, а також регулюються Законами «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї».

Народившись, дитина має право на громадянство, ім’я, прізвище, по батькові, жити та виховуватися в сім’ї, знати своїх батьків, отримувати від них захист своїх прав і інтересів. На ім’я дитини може бути відкрито рахунок у банку.

З 1,5 року дитина має право відвідувати ясла, у 3 роки – дитячий садок, у 6 років – школу, самостійно здійснювати дрібні побутові угоди. З 10 років дитина має право давати згоду на зміну свого імені і (або) прізвища, на своє усиновлення або передачу у прийомну сім’ю, або відновлення батьківських прав своїх батьків, висловлювати свою думку про те, з ким з її батьків, які розривають шлюб у суді, вона бажає жити після розлучення, бути заслуханою під час будь-якого судового або адміністративного розгляду, може бути членом дитячого громадського об’єднання.

У 14 років дитина має право обирати собі місце проживання, здійснювати будь-які угоди (за згодою батьків); самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами; здійснювати права автора, що охороняють законом результат своєї інтелектуальної діяльності; на легку працю (не більш 4 годин на день) за згодою одного з батьків, опікунів; вимагати відміни усиновлення у випадках, вказаних у законі; навчатися водінню мотоцикла; управляти велосипедом при русі по дорогах; вступати до молодіжних громадських об’єднань. З 14 років дитина підлягає карній відповідальності за деякі злочини (вбивство, розбій, крадіжка та інші); майновій відповідальності за здійсненими угодами, а також за заподіяння майнової шкоди; несе карну відповідальність за особливо важкі злочини.

З 15 років дитина має право поступити на роботу за згодою профспілки підприємства (скорочений до 24 годин робочий тиждень, інші трудові пільги). У 16 років дитина отримує паспорт та має право бути членом кооперативу, акціонерного товариства; управляти мопедом при їзді по дорозі; самостійно укладати трудові угоди (контракти, в яких зберігається ряд пільг по трудовому праву, скорочений робочий тиждень – 36 годин). В 16 років дитина підлягає адміністративній відповідальності за правопорушення у загальному порядку; несе карну відповідальність за злочини. У 17 років дитина має право на вступ у шлюб з дозволу органів місцевого самоврядування при наявності поважних причин, підлягає постановці на військовий облік, видається приписне свідоцтво. З 18 років громадянин/громадянка стає повністю дієздатним (повнолітнім) і має всі права та обов’язки дорослої людини

Мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі. Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані:

- виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, Батьківщини;

- піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

- поважати дитину.

Батькам забороняються будь-які види експлуатації своєї дитини, як-от: застосування фізичних та будь-яких інших видів покарань дитини, які принижують людську гідність.

Дитина має право на збереження індивідуальності, вільне висловлювання думки, на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх, розважальних заходах, що відповідають її віку, займатися мистецтвом. Ніхто не в праві розлучати дитину з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до законодавства, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини (наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї тощо).

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (статті 152 Сімейного Кодексу). Дитина має право заявити до компетентних органів про неналежне виконання батьками своїх обов'язків. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.

Право на збереження лікарської таємниці (стаття 31). Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя дитини чи неповнолітнього, не мають права розголошувати ці відомості.

Недоторканість житла (стаття 30).Ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців.

Щодо питання свободи віросповідання,то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення і здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква й релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформаціїпро особу без її згоди, громадяни мають право знайомитися із відомостями про себе. Дитина має право знати під час збору інформації, які відомості про неї, з якою метою, як, ким використовуються; заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації. Не дозволяється без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати (розпізнати) особистість.

Відповідно до статті 32 Конституції України не можна збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згодою суб’єкта персональних даних є будь-яке документоване, зокрема письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети. У зв’язку з тим, що учні школи є неповнолітніми, то таку згоду дають батьки дитини.

Право на освіту. Коли дитина йде до школи, у неї з'являється велика кількість нових обов'язків. Але не варто забувати про те, що крім обов'язків у дитини є і права, які зафіксовано у Законі «Про освіту». Основні обов'язки та права дитини в школі перераховуються в статуті навчального закладу, але вони не повинні суперечити Закону «Про освіту», зокрема, статті 50 «Права і соціальна підтримка учнів, вихованців».

Учні всіх навчальних закладів мають право на отримання освіти відповідно до державних стандартів та вимог. Право на освіту включає в себе, зокрема: навчання за індивідуальними планами, прискорений курс навчання, безкоштовне користування бібліотекою, отримання додаткових освітніх послуг (як платних, так і безкоштовних) тощо.

Також дитина має право на повагу своєї людської гідності, свободу совісті, інформації, вільне вираження власних думок і переконань. На жаль, ці права дитини у навчальному закладі можуть порушуватися. Так, порушенням права на повагу до людської гідності можна вважати різні форми психічного насильства: погрози, приниження, образи, пред'явлення до дитини завищених вимог, систематична необґрунтована критика, висловлена в некоректній формі, відкрита демонстрація негативного ставлення до учня, булінг (цькування з боку однокласників), ксенофобія і дискримінація за будь-якою ознакою, висміювання тощо.

Учитель, який залишає клас після уроків для того, щоб «прочитати їм нотації», хай і з надзвичайно важливого приводу, порушує їхні права, адже такі дії педагога є образливими та неприпустимими. Тим самим учитель порушує основний принцип Конвенції про права дитини: «У всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини». Публічні приниження суперечать реалізації права на повагу гідності учнів, наносять дітям моральну шкоду, порушують статтю 60 Закону України «Про освіту».

І вже зовсім неприпустимо, коли приводом для нотацій стає навіть не поведінка учня, а його переконання або зовнішній вигляд. Конституція України встановлює право на свободу думок, переконань: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів, переконань» (стаття 34). Тому педагог не має права виносити на розсуд класного колективу переконання та висловлені думки учня без його згоди.

Стаття 43 Конституції України забороняє використовувати примусову працю. У статті 52 закону України «Про освіту» зазначено: «Відволікання учнів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється». Це означає, що працівники навчального закладу не мають права примушувати учнів працювати. Навчальний заклад має одержати не тільки згоду самих учнів на допомогу навчальній установі своєю працею, а і згоду їхніх батьків. Якщо закладу дійсно потрібна допомога учнів, то це має бути проханням, а не наказом. Тому адміністрації навчального закладу потрібно заздалегідь з'ясувати позицію батьків із питання залучення їхніх дітей до праці (чергувань, генеральних прибирань та інших «трудових десантів»).

У проблеми чергувань учнів у школі, а також діяльності учнівського самоврядування є й інша вкрай небезпечна сторона – спроба наділити учнів контролюючими функціями. Не можна покладати на учнів адміністративні обов'язки: діти не можуть відповідати за підтримку дисципліни та порядку просто з однієї простої причини – тому що вони діти. Якщо дитина всерйоз займеться наведенням порядку, це може призвести до ще більшого безладдя в навчальному закладі. Школа не повинна провокувати ситуації, що ведуть до конфліктів між учнями.

Дотримання прав дитини в школі – це обов'язок не тільки педагогічного колективу та адміністрації, але й батьків. Інтереси дитини повинні бути їхнім пріоритетом. Якщо дитина скаржиться, батьки не повинні ігнорувати ці скарги, не боятися звертатися до адміністрації: вона зобов'язана стежити за тим, щоб права дитини в школі дотримувалися.

Що робити в тому випадку, якщо має місце порушення прав дитини в школі? Батьки мають повідомити адміністрацію навчального закладу про те, що права дитини порушуються, завдання адміністрації – розібратися в ситуації. На основі письмової заяви батьків керівник навчального закладу зобов'язаний провести внутрішнє службове розслідування. Наказом по школі створюється комісія, до якої включаються учні або батьки, за результатами роботи приймається рішення.

Також дитина має право на безпечні та приємні умови навчання. Недотримання правил техніки безпеки на уроках фізкультури, запах фарби в коридорах у результаті не закінченого вчасно ремонту, низька температура в класах у зимовий період – все те, що може завдати шкоди здоров'ю дитини, і дає повне право батькам висловити свої претензії.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 01 червня 2013 року №665 «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів» директор навчального закладу забезпечує своєчасний розгляд заяв, скарг, дотримання прав та гарантій дітей, учнів і працівників школи. Тому саме керівник навчального закладу в першу чергу несе відповідальність за порушення прав дітей.

Потреба у безпеці є базовою у ієрархії потреб сфери людини, без часткового задоволення якої неможливо досягнути життєвої самореалізації. Тому ефективність роботи навчального закладу потрібно вимірювати не лише якістю освіти, але і безпекою учнів, захищеністю вчителів, турботою про їхнє здоров’я.

Освітнє середовище навчального закладу має бути психологічно безпечним для всіх суб’єктів навчального процесу, таким, що сприяє психічному здоров’ю й особистісному зростанню учнів і педагогів. Відомо, що фізичне здоров'я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану.

Важливу роль у створенні психологічно безпечного середовища відіграє адміністрація, психологічна служба навчального закладу, діяльність всього педагогічного колективу і кожного педагога зокрема. У зв’язку з цим, одне з основних завдань педагогічного колективу та психологічної служби – моделювання і проектування освітнього емоційно комфортного середовища, в якому будуть задоволені основні потреби учнів, і в якому усі учасники навчально-виховного процесу зможуть зберегти своє психічне здоров’я.

Психологічно безпечне освітнє середовище школи є таким, в якому більшість учнів мають позитивне ставлення до нього, високі показники індексу задоволеності потреб і захищеності від психологічного насилля. [2]. Науковці виділяють такі основні причини загрози психологічній безпеці особистості, які умовно можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні [11].

Зовнішні причини загрози психологічній безпеці учнів:

˗ надмірна опіка над дітьми, що завдає значної шкоди розвитку особистості, позбавляючи їх самостійності й ініціативності як у діяльності, так і в прийнятті рішень;

˗ неуважність до дітей з боку батьків, асоціальне сімейне мікросередовище;

˗ неправильна організація спілкування, переважання авторитарного стилю, незацікавленість дитиною з боку дорослих;

˗ некоректна поведінка персоналу, педагогічних працівників, які здійснюють навчально-виховний процес і щодня спілкуються з учнями;

˗ міжособистісні стосунки у школі (ігнорування, брутальність і жорстокість тощо);

˗ недотримання гігієнічних вимог у навчальному закладі, інтелектуальні, фізичні та психоемоційні перевантаження внаслідок нераціонального режиму життєдіяльності дітей.

Внутрішні причини загрози психологічній безпеці учнів:

˗ не сформованість в учнів навичок відповідальної поведінки;

˗ негативний Я-образ, занижена самооцінка;

˗ відсутність автономності,залежність в усьому від дорослого;

˗ індивідуально-особистісні риси характеру дитини (нерішучість або, навпаки, звичка постійно бути в центрі уваги);

˗ вади фізичного розвитку.

У центрі уваги керівників навчальних закладів, класних керівників, вихователів, практичних психологів і соціальних педагогів мають бути питання профілактики випадків фізичного й психологічного насильства, недбалого та жорстокого поводження з дітьми. З метою попередження проявів жорстокості й насильства, забезпечення прав неповнолітніх у навчальних закладах Міністерством освіти і науки України видано наказ від 01 лютого 2010 року №59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству», який має неухильно виконуватись.