Методичні рекомендації щодо формування культури сімейних взаємин.

Марченко Вікторія Михайлівна,

практичний психолог Обухівської

СЗОШ І-ІІІ ступенів № 5

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати.

Василь Симоненко

У кожної людини є декілька зон спілкування: на роботі, з друзями, колегами. Але найскладніша і радісна зона взаємодії – це сім’я. Що таке сім’я? Яку роль вона відіграє в житті кожної людини? Якою вона повинна бути, щоб принести людям щастя? Життя саме по собі – ні добро, ні зло: воно – вмістилище добра і зла, зважаючи на те, на що ми самі перетворили його.

Щастя людини залежить від психологічного клімату, в якому вона росте, живе і працює. Від емоційного багажу, від стилю спілкування, і головне, від стилю спілкування між батьками й дитиною. Фундаментом міцних відносин є любов. Любов без жодних умов, любов, яка ні від чого не залежить.

Досить часто нам просто не вистачає часу сказати про свої почуття. Вир життя захоплює, побутові проблеми перевантажують, а найрідніші люди залишаються без самого необхідного – батьківської любові. Іноді батьки дивуються тому, що в дитини все є: власна кімната, найсучасніші іграшки, телефон, комп’ютер, а вона все одно знервована, капризна, неслухняна.

А дитині може не вистачати просто фізичного контакту. Як стверджують психологи, є три чарівні методи повернення дитини до комфортного життя в сім ї, а також позитивної соціалізації в майбутньому:

1. Дотик, ласка.

Це феноменальне явище природи. На поверхні маминих долонь є багато нервових закінчень, розташованих буквально за долі міліметра один від одного. Така густота чутливих місць дає змогу мамі зібрати в зоні долоні всю силу свого біополя. Ця енергія, як непомітне сяйво, що перебуває в маминих руках, а тому така важлива для дитини в будь-якому віці. Більше того, з допомогою дотиків або прогладжування мама може сповістити найправдивішу інформацію щодо ставлення до неї, про те що дитину люблять не за щось, а просто за те, що вона є. Найкраще заспокоїти дитину – це обійняти її. Відбувається нечутна, але дуже багатозвучна "розмова" біополів, яка наповнює обох – і маму, і дитину – здоров’ям і впевненістю. Відомо, що поцілунок мами чи тата – це найкращий знеболювальний засіб для ручки чи ніжки, яку вдарила дитина. А обійми батьків – захисна оболонка любові, яка робить самооцінку дитини стійкою, захищеною від комплексів.

2. Обмін поглядами.

Всім відомо, що очі – це дзеркало душі. І саме очі дитини можуть розповісти батькам про почуття, переживання, радість, страх. Якщо батьки навчаться розмовляти з дітьми очима, це зробить велику послугу в майбутньому.

3. Спілкування.

За даними міжнародних досліджень широкі кола населення розвинутих країн втрачають здатність не тільки до спілкування, а й до мовлення взагалі! Сьогодні кожна четверта дитина страждає затримкою мовленнєвого розвитку або порушеннями у цій сфері, незалежно від рівня освіченості батьків, чи належності їх до певного соціального прошарку. Зрозуміло, що це хвороба цивілізації. Ії причиною є відсутність у батьків часу саме для спілкування зі своїми дітьми. За результатами дослідження, в середньому у мами є 12 хвилин на добу для розмов з дитиною. А близько 3-4 годин займає "німий ефір" між батьками і дітьми, коли вони разом дивляться телевізор. Чим займаються залишені без нагляду діти? Як свідчать дослідження, на момент закінчення школи за спиною у дитини залишаються 18 тисяч годин, проведених перед екраном телевізора, і лише 12 тисяч годин – за шкільною партою, за час проведений перед телеекраном, діти встигають стати свідками 18 тисяч телевбивств. За три дошкільні роки середньо статична дитина проводить перед екраном телевізора більше часу, ніж студент коледжу в аудиторії за 4 роки. Відповідно до результатів одного з досліджень, час безпосереднього спілкування п’ятилітньої дитини з батьком обмежується 25 хвилинами на тиждень, тоді як перед телевізором та сама дитина проводить 25 годин. Все більше дітей батьки "ощасливлюють" сучасною електронною апаратурою. Діти 3-5 років дивляться телевізор в середньому 3 години. Це доповнюється комп'ютерними іграми, віртуальним спілкуванням. Все це приводить до того, що спілкування в сім’ї зводиться до коротких висловів "на", "швидше", "не чіпай", і відповідей "так", "ні". Таким чином, відповідальність за розвиток дитини все більше передається комп’ютерній техніці.

Якщо батьки з раннього віку будуть більше часу розмовляти зі своїми дітьми, вони зможуть укорінити у свідомості дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стане для дитини звичкою і внутрішньою потребою. Така дитина і в підлітковому, і дорослому віці зможе легко обговорити свої проблеми та потреби саме з рідними людьми. На дитину впливає вся внутрішньо сімейна атмосфера і тому було б корисним застосування цих трьох психологічних механізмів для всіх членів сім’ї.

Але, на жаль, конфлікти в сім’ї неминучі навіть при найгармонічніших стосунках, і річ зовсім не в тому, щоб їх уникати, або прагнути зам’яти, а в тому, щоб правильно їх розв’язати. Який же шлях успішного виходу з конфлікту? Виявляється, можна повести справу так, що жодна сторона не програє, більше того, обидві сторони будуть у виграші.

Обмеження, вимагання, заборони обов’язково мають бути в житті дитини. Це особливо корисно пам’ятати батькам, які прагнуть якомога менше засмучувати дітей і уникати конфліктів з ними. Згодом вони починають іти на поводу у власної дитини. Це стиль потурання виховання.

Обмежень, вимог, заборон не має бути багато і вони мають бути гнучкими.

Не вимагайте від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той – третьому: це незворотній закон подяки.

Не зганяй на дитині свої образи, щоб на старості не їсти гіркого хліба, бо що посієш, те і пожнеш.

Не стався до проблем дитини зверхньо: для неї її життя не легше, ніж для тебе – твоє. А може й важче бо вона не має досвіду.

Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш і не робиш.

Люби свою дитину будь-якою, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Неслухняних дітей, а тим більше дітей, "які відбилися від рук", прийнято звинувачувати. У них шукають злий намір, порочні гени. Насправді ж "важкими" зазвичай стають діти не гірші, а чутливіші. Звідси висновок: неслухняна дитина потребує тільки допомоги – і у жодному разі не критики і покарання. Причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині її психіки. І, як правило, вона емоційна, а не раціональна і такі причини батькам треба знати.

Причини неслухняності дитини

1. Боротьба за увагу

Якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, необхідної їй для нормального розвитку і емоційного спокою, то вона знаходить свій спосіб її одержати – неслухняність. Батьки відриваються від своїх справ, роблять зауваження. Не можна сказати, що це дуже приємно, але увагу все-таки здобуто. Краще таку, ніж ніяку.

2. Боротьба за самоствердження

Це боротьба проти надмірної батьківської влади й опіки. Відома вимога дворічного малюка "Я САМ" зберігається протягом усього дитинства, особливо загострюючись у підлітків. Діти дуже чутливі до утиску цього прагнення. Але їм особливо важко, коли з ними спілкуються переважно у формі вказівок, зауважень і побоювань.

3. Бажання помсти

Діти часто ображаються на батьків. Причини можуть бути дуже різні: батьки уважніші до молодшого, розлучення, дитину відлучили від сім’ї (відправили жити до бабусі, поклали в лікарню), батьки постійно сваряться тощо. І знову в глибині душі дитина переживає, страждає, а на поверхні – ті самі протести, неслухняність, неуспішність у школі.

4. Втрата віри у власний успіх

Іноді буває так, що дитина переживає своє неблагополуччя в якійсь одній сфері життя, а невдачі в неї виникають в зовсім іншій. Наприклад, можуть не складатися стосунки в класі, а наслідком буде запущене навчання. Погане навчання призводить до зухвалої поведінки вдома. Такий зсув неуспішності відбувається через низьку самооцінку дитини. Накопичивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, вона взагалі втрачає впевненість у собі.

Біда невстигаючих дітей у тому, що вони, по-перше, гостро страждають від нереалізації цих потреб і, по-друге, від спроб заповнити цю нестачу способами, які нічого не заповнюють. Вони не знають, як зробити інакше! І тому кожне серйозне порушення поведінки підлітка – це сигнал про допомогу.

Чи можуть батьки допомогти дитині? Так, але слід спочатку зрозуміти, яка з чотирьох емоційних проблем заважає дитині нормально існувати. Виявити справжню причину конфліктності досить просто, хоча спосіб може здатися ненауковим: батькам слід звернути увагу на власні почуття. Подивіться, яка емоційна реакція виникає у вас при повторній неслухняності і непокорі дитини. При різних причинах ця реакція різна, переживання батьків – це своєрідне дзеркало прихованої емоційної проблеми дитини.

Якщо дитина бореться за увагу, весь час дошкуляє своєю неслухняністю і витівками, то у батьків виникає роздратування (надайте позитивну увагу).

Якщо підоснова неслухняності протистояння (влада), то в батьків реакція – гнів (зменшуйте контроль).

Якщо прихована причина – помста, то почуття батьків – образа (задумайтесь, чим ви образили або скривдили саму дитину).

Якщо дитина відчуває неуспішність, то в батьків виникає відчуття безнадійності, відчаю (перегляньте вимоги, заохочуйте, не допускайте критики на адресу дитини).

Також батькам важливо знати, марно чекати, що ваші старання налагодити мир і дисципліну в сім’ї приведуть до успіху першого ж дня. Шлях буде довгий і важкий, він вимагатиме від вас чимало терпіння. Головні зусилля треба спрямувати на те, щоб перемикати свої негативні емоції (роздратування, гнів, образу, відчай) на конструктивні дії. Але це єдиний шлях. І на останок: при перших спробах поліпшення взаємин, дитина може посилити свою погану поведінку! Вона не одразу повірить у щирість ваших намірів і перевірятиме їх. Тому доведеться випробувати і це серйозне випробування.

Притча "Борги і відсотки"

Один столяр, скільки б він не заробляв, задовольнявся малою часткою. І одного разу запитав його сусід:

- Ти заробляєш багато, а куди ж ти діваєш своє багатство? У тебе нічого особливого нема.

- Однією частиною моїх заробітків я розраховуюсь з боргами, а іншу частину даю в борг під відсотки, – відповів майстер.

- Не може бути, щоб у тебе були борги; і я не чув, щоб ти давав комусь в борг, – заперечив сусід.

- Якщо я даю гроші батькам, то вважаю, що розраховуюсь з боргами. А ті гроші, які я витрачаю на навчання і розвиток своїх дітей, вважаю, що віддаю їх під відсотки. Коли діти вийдуть "в люди", а ми постаріємо, вони будуть турбуватись про нас так, як ми турбувались про своїх батьків і про них. Це і буде поверненням боргу.

Притча "Скульптор і океан"

Одного разу скульптор прийшов на берег океану. Він раніше ніколи не бачив такої краси. По всьому узбережжі лежали дивним чином відшліфовані камені великі і маленькі – робота була зроблена ідеально. І тоді майстер запитав у океана: "Скажи, океане, чому твої камені так ідеально відшліфовані? Як тобі це вдається? Адже я над своїми скульптурами працюю роками, а такого ідеалу досягти ніяк не можу! Інколи моя робота взагалі руйнується від одного невірного удару молота".

І відповів океан скульптору: "Весь секрет в тому, що ти свій камінь б’єш, а я свій –ласкаю!"